Щемним болем відлунює у серці кожного траурна мелодія пісні «Пікардійської терції», під тривожне звучання якої майданів ці прощались з Небесною сотнею…
Відійшли у вічність найсміливіші – патріоти, вірні сини України. Їх жорстоко вбито за те, що були небайдужими, що не схотіли миритись з несправедливістю, неправдою, цинізмом, корупцією. ..
Майдан поринув у глибокий смуток за своїми побратимами. Тисячі лампадок, оберемки живих квітів – остання шана полеглим за світле майбутнє мільйонів українців.
Алея Слави, вулиця Героїв Небесної Сотні портрети в тернових віночках, сльози матерів, голосне «Слава Героям!», «Герої не вмирають!..» І домовини., домовини, домовини… Все це ніколи не зітреться з пам’яті українців.
Це закарбовано навічно! Рубцюються серця, сивіють передчасно матері, втирають скупі чоловічі сльози батьки, дають клятву друзі-побратими…
А мільйони українців подумки переглядають все, чим жили останні три місяці, і картають себе за те, що не попередили, не передбачили це національне лихо, не зробили все необхідне, щоб запобігти горю.
Україна в жалобі, бо не може змиритися із сотнями безневинних жертв. «Як можна було бездумно стріляти у ці світлі очі сімнадцятилітніх, двадцятилітніх, п’ятдесятилітніх?!» І не знаходиться відповіді!
Молімося ж, брати-українці, за душі безневинно убитих синів наших!
Галина РАДЧЕНКО
Немає коментарів:
Дописати коментар