Як стати журналістом (думки відомих журналістів і медіа-менеджерів)

Багато молодих хлопців та дівчат хочуть бути журналістами, часто дуже смутно уявляючи собі, де краще вчитися на журналіста і з чим вони зіткнуться, почавши працювати. Професія журналіста має попит, однак попит на цьому ринку явно менше, ніж пропозиція. У Харкові, наприклад, журналістів готують на кафедрі журналістики філологічного факультету та на кафедрі медіа-комунікацій соціологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Каразіна. Крім того, є різноманітні курси, семінари та майстер-класи від журналістів. Однак навіть відмінне навчання у виші та відвідування семінарів успішних журналістів не гарантує молодим спеціалістам працевлаштування. Прийшовши влаштовуватися на роботу, вони можуть з гіркотою виявити, що не знають і не вміють нічого з того, що дійсно потрібно знати і вміти в цьому ЗМІ. Для того щоб допомогти майбутнім журналістам зрозуміти, чого хоче від них роботодавець і що їх чекає на обраній професійній ниві, ми задали низку питань журналістам та медіа-менеджерам. З їх думками ми пропонуємо познайомитися студентам, які тільки починають свою кар'єру на медіа-просторі країни.

Ганна Журба, керівник прес-центру ІА "МОСТ-Харків":

- Хорошим журналістом може бути, звичайно, і людина без профільної освіти. Однак якщо порівнювати кар'єру з будинком, то на якомусь етапі людина може відчути, що його дому не вистачає глибокого міцного фундаменту. Можливо, профільну освіту варто отримувати, коли людина вже попрацювала журналістом. Багато хто з тих, хто приходить вчитися на журфак, просто не усвідомлюють, у яку професію вони приходять. Відповідальність журналіста за те, як він впливає на свідомість навіть однієї людини, набагато вище відповідальності представників усіх інших професій.

Я розрізняю два типи кар'єри журналіста. Перша - кар'єра в класичному варіанті, коли людина поліпшує своє соціальне і матеріальне становище. Але можна працювати в Москві або Києві, отримувати багато грошей і при цьому не користуватися жодним авторитетом у колег, не бути журналістом, а бути просто підставкою під мікрофон. А можна ходити в стоптаних черевиках, жити в однокімнатній квартирі на Салтівці і бути великим журналістом. Щоб зробити кар'єру першого типу, потрібно мати невеликий базовий набір знань, вміти ладнати з людьми і бути дуже орієнтованим на успіх - міняти свої погляди в залежності від того, в якому ЗМІ працювати вигідніше. Однак для того, щоб стати великим журналістом, насамперед потрібно бути, як каже один мій знайомий, "фахівцем по правді". Хоча б для самого себе. Як тільки журналіст переступає через свої погляди, наступає на горло власній пісні, пише або говорить те, що суперечить його переконанням - він перестає бути журналістом і перетворюється на інструмент для набору тексту.

Журналістика вимагає пасіонарності. Це не робота з дев'яти до шести, це професія, якою треба жити. З вдалих, на мій погляд, кар'єр можу відзначити роботу Сергія Рахманінова з "Дзеркала тижня", великий фахівець по правді. Андрій Капустін. Трохи в іншій сфері - Костянтин Кеворкян, це людина, що сформувала свій напрямок історичної журналістики, що межує з літературою. Савік Шустер - це приклад не журналіста, а геніального медіа-менеджера. Олександр Мартиненко, керівник "Інтерфакс-Україна", приголомшливий журналіст, також поєднує в собі риси медіа-менеджера.

На жаль, я стала журналістом абсолютно випадково. Я приїхала до Харкова, звернулася до ректора ВНЗ, де я навчалася, з проханням зробити мені знижку за навчання, і він запропонував мені працювати в обласній газеті. Це була газета обласної адміністрації, я прийшла туди кур'єром, а потім мені запропонували щось написати. З цього все й почалося. Дуже багато моїх колег опинилися в журналістиці випадково, вони за освітою історики, хіміки, фізики.

Більшість молодих людей, які закінчують журфак, поринають у реальну роботу і не хочуть працювати в цій професії. Це не офісна робота, не продаж чого-небудь. Якщо людина цим не живе, вона працювати не буде. Я думаю, в журналістиці відбувається природний відбір, і залишаються тільки ті, у кого вистачає на це моральних сил.

Ігор Піддубний, головний редактор газети "П'ятниця":

- У першу чергу, роботі журналіста навчають навколишні люди, команда, з якою доводиться працювати. Саме вони формують сприйняття молодого журналіста. Останнім часом якось мало стало яскравих зірок-журналістів, а причина навчальних закладах, які в випускають їх.

Точно не знаю, якими якостями треба володіти, щоб стати журналістом. Неможливо сказати напевно - кому що допомагає діяти і розкриватися. Не рекомендував би молодим хлопцям і дівчатам займатися журналістикою, вона немов "виїдає" людину зсередини. Після неї ніщо навколо вже не здається таким райдужним і цікавим. У певний момент життя журналістикою легше займатися чоловікам, за інших обставин - жінкам. Взагалі головне, щоб робота годувала, щоб людина могла нормально заробляти на життя.

Мене, можна сказати, життя змусило займатися журналістикою. Закінчив курси начальників телецентрів, стажувався на факультеті журналістики Віденського університету.

Прикладом успішної журналістської кар'єри я б назвав Олега Юхта, людини, яка вже давно й успішно займається своєю справою. Сергій Потімков - до нього є довіра людей. Олена Конопля, велика розумниця, багато чого досягла.

Якщо людина талановита і може писати, то нехай пише. До мене приходять молоді журналісти-стажисти, і все, що вони можуть робити, - писати. Це добре, але у них абсолютно немає досвіду роботи, наприклад з камерою, відео. Тому виникає питання, навіщо і чому їх там, у ВНЗ, навчають?

Вікторія Маренич, начальник управління преси 

та інформації Харківської облдержадміністрації:

- Коли я ще студенткою починала працювати на Харківському держтелебаченні - це була класна школа. Поруч працювали маститі професіонали, ці чудові люди підказували мені, і їхні поради були дуже до речі. Коли я викладала в університеті ім. В.Каразіна на відділенні журналістики, то посилено працювала з п'ятьма студентами, даючи їм практичні знання. Їх я і бачу в харківських ЗМІ.

Киянам більше пощастило, у них є хороша матеріальна база і для підготовки теле-і радіожурналістів. Вчитися при такому підході, як у нас, нелегко, але цікаво. Ти розумієш, що те, про що розкажуть на лекціях, які можна, скоріше, назвати майстер-класами, потрібно тут же застосовувати в роботі. У нас на приїзд до міста перших осіб збирається всього 10 камер, з урахуванням харківських представництв всеукраїнських каналів. У нас фізично їх просто більше немає. У Києві близько десятка збирається на рядову подію.

У будь-якому випадку журналіст повинен пам'ятати про те, що він працює не тільки для себе, а й для людей. Журналісти намагаються утримувати увагу публіки, роблячи все більш "криваві" сюжети. Але ж людей цікавлять не тільки катастрофи, особливо в нинішній час.

Дитина, яка вступає на журфак, повинна відразу зрозуміти, що їй потрібно буде буквально "пахати", щоб залишитися в професії. І потрібно дати зрозуміти студентам, що коли вони закінчать "орати і сіяти", то і врожай знімати потрібно буде самостійно.

Приклад вдалої кар'єри - це коли людина все для себе вирішує сама. Це саме його кар'єра і його сходинка, на яку він піднявся. Зараз все більше журналістів їдуть працювати до Києва через оплату праці, яка там вище від того, що там більше супутникових і кабельних телеканалів, журналів і газет.

Я закінчила телевізійну кафедру в Київському університеті і дуже хотіла працювати тележурналістом, мені шалено подобається ця робота. Але мені також подобається поєднувати роботу журналіста з роботою на держслужбі.

Студент, який отримує професію журналіста, повинен розуміти, що він буде вчитися своєму ремеслу все життя. Але в той же час він повинен усвідомлювати, що до моменту одержання диплома повинен стати повноцінним фахівцем. Зараз у професії журналіста дуже багато складнощів, у тому числі і морального характеру, і я щаслива, що моя дочка сказала "Я ніколи не буду журналістом". Вона бачить, як у нашій країні складно бути журналістом. Складно їм бути і в мегаполісі, і в районній газеті, адже піти у районі просто нікуди. І виходить ситуація із серії "Журналіст міняє професію", тільки не на час, а назавжди.